Майстер-клас "Love-Wed Story" у Карпатах 3 і 4 липня (курорт Драгобрат)!

Почуття…  Вони неосяжні, як безмежний Всесвіт.  Вони бурхливі і нестримні, немов води бистрої гірської ріки.

Ось уже століттями їх оспівують у віршах, поемах та піснях,  увіковічнюють на полотнах та в скульптурі.  Ми  й досі називаємо ці твори шедеврами.  І не дивно, адже вони викликають у нас цілу гамму почуттів: разом з ними ми любимо й співчуваємо, гніваємось і ненавидимо, сумуємо і плачемо, разом з ними радіємо. Отак легко й непомітно вони формують наші смаки та й, зрештою, і нас самих.

Фотографія – це порівняно молодий вид мистецтва. А втім, сьогодні він став чи не найдоступнішим методом передачі  людських почуттів. Це чудовий інструмент, який дає можливість «впіймати» усмішку, яка ледь торкнулася уст, або ж непрохану сльозу, котру відразу змахнули з вій. Проте спробуйте поєднати музику і фотографію і ви отримаєте могутнє знаряддя.

Прозора легкість гірського ранку. Свіжість подиху могутніх гір. Джерельна прохолода струмків. Духмяні пахощі гірських луків. Все це надихає мене і, сподіваюсь, надихатиме і Вас…  

Читайте також тут: http://bhudymacom.blogspot.com/2009/12/love-wed-story-15-16-2010.html 

Детальніше про майстер-клас: http://www.cyfrovychok.ua/page/plan.html  

Ось так пройшов січневий майстер-клас.

   Сьогодні я хочу вам розповісти одну із тисяч історій про кохання. «Чому саме її?»—запитаєте ви. Гм… Мені й самому цікаво відповісти на це запитання.  Можливо, вона мені просто подобається, а, може, саме вона зачепила якусь потаємну струну моєї душі. Словом, вважайте її просто відображенням мого творчого «я», мого ставлення до життя і кохання…

   Все було просто. Самотніми, задубілими від холоду сходами старої кам’яниці швидко спускався якийсь юнак. Східці радо поскрипували під його ногами, а з темноти під’їзду веселою луною вертав до нього кожен крок. Перила пестили його долоню гладкою, натертою до блиску поверхнею. Він йшов сам. Лише одинока лампочка дивилася йому у слід м’яким жовтуватим світлом. Хлопчина навіть не здогадувався, що того вечора він знайде своє кохання…

   Вона з’явилась раптово, на хвильку. Так, здавалось він відчув її присутність. Вона була у весільній сукні. Тьохнуло серце. «Примара», -- подумав юнак і озирнувся ще раз. Вийшов на вулицю, вдихнув на повні груди свіже морозне повітря зимового вечора. Життя всміхалось йому, ніби натякаючи, що цей вечір в його житті особливий. 

   «Які кумедні,-- подумав він.-- знайшли де цілуватись». У руках дівчини грілась троянда. На мить йому здалося, що хтось ніби пошепки сказав: «Ти також знайдеш своє кохання»…

   Юнак задумавсь на хвильку і попрямував до парку. Там він почувався найкраще. Тут нічого не перешкоджали спокійному плину його думок. Парк добре знав цього юнака. І того вечора він радо зустрів його блиском самотніх ліхтарів, холодом лавок і силуетами тіней. 

Та раптом щось обірвало його самотні роздуми… 

Приємного перегляду!

Слайд-шоу Love Story тут: http://vimeo.com/8775542 
  
Слайд-шоу Wedding Story тут: http://vimeo.com/8785646

"Вони були щасливі серед цієї мокрої краси"

Яскравий сонячний день почорнів від тяжких хмар. Шалений вітер з несамовитою люттю рвав листя з дерев, вихором здіймав їх у гору і з розгону жбурляв ними об землю. Перші важкі краплі впали на розжарений асфальт. І враз від навального дощу місто змокло до нитки. З кожною секундою стихія набирала сили. Вона гнівно виливалася дощовими потоками на принишкле місто, барабанила несамовитим маршем об дахи будинків і щосили тупотіла по бруківці. Земля нестямно ковтала воду…  Ми втікали від стихії. Здавалось, що сама природа воює проти нас. Могутні хмари-воїни сипали блискавками-стрілами, вітер з неймовірною силою бився об лобове скло, а небо кидало водою, громом, листям …

Та враз усе стихло. Грім баталій залишився позаду. Колеса злизували вологу із теплого асфальту і тихо перешіптувались між собою. На зустріч нам летіли щойно вмиті поля, кликали нас у свої мокрі обійми і ніжно усміхались до нас тендітними маками.

Вони промокли, а з ними і я. Вони були щасливі серед цієї мокрої краси. Їхнє кохання палахкотіло, немов червоні маки серед пшеничного поля,  і було таке ніжне, як оте вечірнє, призахідне сонце. І я підгледів його …

Приємного перегляду! 

Слайд-шоу: http://vimeo.com/7562821 

Майстер-клас "Love-Wed story" 15, 16 січня 2010

Сучасні глянцеві видання та й не тільки нав’язують пересічному фотографу думку, що в сучасній фотографії форма переважає над змістом. Однак таке бачення, відобразившись у фотографії, робить її прісною, позбавляє барв життя, а саме: людських переживань, емоцій та думок. 

   Немає сумніву, простіше лише підкреслити форму. А от побачити і передати через фото особистість, багатство внутрішнього світу звичайної людини набагато складніше. Тут потрібен хист і неабияке вміння. І часто, незважаючи на докладені зусилля, фотографу не вдається вкласти у фотографію отой так бажаний зміст, тобто передати суть людини, показати багатогранність її особистості. Адже людина не хоче впускати у свій внутрішній світ кожного зустрічного. Вона, немов та полохлива пташина, готова втекти від незграбного спостерігача.

   Крім цього, гонитва за формою може призвести до шаблонного мислення, а це у свою чергу  може завести митця у глухий кут – кут рутини.

   Тому я обрав шлях компромісу, де переважає не форма, а зміст. Саме під таким кутом проводитиметься черговий майстер клас. Ціль його проста. Підпорядкувати наше мислення новому баченню, зробити фото більш змістовним, спонукати думати більше ніж фотографувати і, можливо, показати світу ще одну грань вашої творчості.  

Докладніше про програму МК: http://www.cyfrovychok.ua/page/plan.html 

Творчий проект "Сонет дощу для парасольки"

 Скрипка не чаруватиме нас мелодійністю звуків та незліченною кількістю їхніх відтінків, коли її корпус буде затиснутий … Давно хотілося втекти від всього, що тисне на мене, і відчути насолоду від самого процесу фотографування -- від можливості матеріалізувати творчі задуми, які наразі жили лише в моїй уяві. Увіковічнити в фотографії не тільки світло, але й повітря, настрій та думки. Так народився проект «Сонет дощу для парасольки». Питаєте, звідки така назва?  Все дуже просто. Адже це оповідь про кохання парасольки і дощу. Вона чекала на свого коханого. І звичайна дівчина, розкриваючи парасольку, мимоволі влаштувала ще одне побачення закоханих … 

       Чекаю на наступний дощ, щоб далі розповісти Вам про кохання дощу і парасольки, ловлячи повітря, настрій і почуття двох незвичайних закоханих … 

Приємного перегляду!
Слайд-шоу, будь ласка, дивіться тут!